Джордж Гордон Байрон, лорд, був англійським поетом, одним з найвидатніших поетів-романтиків. Лорд Джордж Гордон Байрон походив по батьківській лінії зі стародавнього норманського роду, який прибув до Англії з Вільгельмом Завойовником у 1066 році. По материнській лінії він походив з одного з найшляхетніших шотландських родів. Однак шлюб обох шляхетних батьків не був щасливим, мати, мабуть, була зовсім негарною, а батько одружився з нею лише заради грошей. Зрештою, батько залишив сім’ю і помер десь у Франції. Хлопчик тоді виростав лише з матір’ю та нянею, їм довелося через брак грошей переїхати до села в Шотландії. Мати поводилася з хлопчиком досить неврівноважено, няня ж фізично знущалася над ним, а можливо, й сексуально зловживала. Хлопчик хоч і відзначався знаннями в школі, але водночас був некерованою дитиною. Єдине, що його заряджало енергією, була природа в шотландському нагір’ї. Після смерті свого діда у 10 років він став главою роду і успадкував абатство Ньюстед. Це місце він любив, але пережив тут ще одне страждання, а саме коли закохався в Мері Енн Чаворт з сусіднього замку, яка, однак, не відповіла на його кохання і вийшла заміж за іншого. Його розчарування привело його в обійми інших жінок, а також він листувався (інтимно) зі своєю зведеною сестрою. Байрон навчався в Трініті-коледжі в Кембриджі, де знову відзначався знаннями, але й бездіяльним і розпусним життям. З цього періоду виникла збірка «Години бездіяльності». Після закінчення навчання він назавжди оселився в Ньюстеді і зі своїми друзями влаштовував тут нічні розваги. Зі своїм другом Гобхаусом він здійснив подорож Європою – Іспанія, Франція, Мальта, Албанія та Греція, під час подорожі почав писати «Паломництво Чайльд Гарольда», свій, мабуть, найвідоміший твір, який спочатку мав бути пародією на ренесансний лицарський епос, водночас є й самоіронією самого поета. Водночас твір влучно відображає розпад традиційного західного світу. Коли твір вийшов, він одразу став знаменитим, як і поет. Раптом його оспівували, і він потрапив до літературних салонів Лондона. Він навіть вплинув на самого Вальтера Скотта, який, прочитавши «Паломництво Чайльд Гарольда», почав писати історичні романи замість поетичних оповідань. Тим часом Байрон виступив і в Палаті лордів на боці вігів, але його виступи не мали великого успіху. Особисте життя Байрона в той час також не було втішним, спочатку після скандалу він розійшовся з Керолайн Ламб, потім одружився з її кузиною Аннабеллою Міллбенк, яка була багатою спадкоємицею, хоч і з нижчої шляхетної родини. Шлюб хоч і був наповнений, від нього народилася дочка Ада, але не був щасливим, бо вони зовсім не розуміли один одного (Аннабелла була раціональною за характером і любила математику, Джордж був романтиком і до того ж постійно підтримував інтимне листування зі зведеною сестрою). У 1816 році Байрон після політичного скандалу був змушений покинути батьківщину і оселився в Швейцарії. Тут, на щастя, у нього були й друзі, наприклад, П. Б. Шеллі та його дружина, чия зведена сестра Клер Клермонт була вже в Англії коханкою Байрона, і тут вони разом народили дочку Аллегру. З 1816 по 1823 рік Байрон жив у Венеції, де знайшов ще одні романтичні стосунки, цього разу з Терезою Гікколі, яка заради нього розлучилася. Нарешті, у 1824 році він вирушив воювати до Греції за незалежність, але заразився малярією і помер, ймовірно, від сепсису – йому було лише 36 років. Байрон після своєї смерті був більше прославлений народами, які боролися за незалежність, ніж у власній країні, де його вважали безбожним. Найбільшим твором поета було «Паломництво Чайльд Гарольда», яке має чотири пісні і яке поет писав на основі своїх вражень від подорожей. Композиція є сатиричною, іронічною, але іронізує не лише ренесансні лицарські епоси, а й самого поета. Найбільшим внеском твору є те, що він створює так званий сучасний епос. Для читача ж було характерно, що герой бореться проти безправ’я і за незалежність. Цим епосом Байрон вплинув на світову літературу, особливо романтичну, оскільки байронівський герой, частково автобіографічний, стає прямо самим літературним типом.