Габріель Гарсія Маркес був видатним колумбійським письменником і лауреатом Нобелівської премії з літератури.
Початок свого життя Габріель Гарсія Маркес провів у бабусі, а з батьками почав жити пізніше. Він почав вивчати право, але не закінчив його. У перші десятиліття свого життя він працював журналістом, а потім і закордонним кореспондентом – завдяки цій професії він потрапив у 50-ті роки до Європи, де провів кілька років свого життя. У 1961 році він потім оселився з родиною в Мексиці. На другу половину 50-х і особливо на 60-ті роки також припадають його перші літературні публікації. У 50-х роках він видавав переважно збірки оповідань чи новели – наприклад, новела Опале листя" (La Hojarasca). У 1967 році вийшов найважливіший твір Габріеля Гарсії Маркеса – "Сто років самотності" (Cien años de soledad). Габріель Гарсія Маркес є одним з найвидатніших світових представників так званого магічного реалізму. Це жанр, у якому поєднуються реальні події з місцевими легендами чи надприродними явищами. Гарсія Маркес і його "Сто років самотності" також започаткували інтерес до латиноамериканських авторів у решті світу, завдяки чому світова література збагатилася й іншими авторами, такими як Маріо Варгас Льоса або Хорхе Луїс Борхес. "Сто років самотності" простежує долі дуже широкої родини Буендіа, яка живе в південноамериканському селі Макондо. Історія значно розгалужена, використовує фантастичні мотиви, у ній часто відбуваються повторення та множення символів. Це вершина магічного реалізму. Ця книга принесла йому міжнародну славу, а також фінансове забезпечення, і відтоді Гарсія Маркес присвятив себе переважно літературі. Після успіху "Ста років самотності" він повернувся до Європи, де кілька років жив у Іспанії, а також подорожував. У наступні роки Габріель Гарсія Маркес випустив інші важливі твори, з яких, однак, більшість вже не досягли слави "Ста років самотності". У 1978 році вийшов, наприклад, "Осінь патріарха" (El otoño del patriarca), який обробляє стилем, типовим для Гарсії Маркеса (сарказм, гіпербола, нелінійне оповідання, повторюваність сюжету, накопичення символів, фантастичність), часту південноамериканську літературну тему – життя і влада диктаторів. До літератури Гарсії Маркеса, однак, однозначно належать і оповідання – згадаймо, наприклад, збірку 1972 року "Неймовірна й тужлива історія безневинної Ерендіри та її жорстокої бабусі" (зверніть увагу на типову саркастичну гіперболу вже в назві) (La increíble y triste historia de la cándida Eréndira y de su abuela desalmada) або пізніші "Дванадцять мандрівних оповідань" (Doce cuentos peregrinos, 1992). У 80-х роках вийшли ще два важливі романи. У 1981 році з’явився менш типовий роман "Хроніка оголошеної смерті" (Crónica de una muerte anunciada), у якому Гарсія Маркес заглибився в жанр детективу, водночас це була досить жорстка критика тогочасних умов та суспільства. За ним пішла книга, яка, ймовірно, за своєю популярністю зрівняється зі "Ста роками самотності", – це "Кохання під час холери" (El amor en los tiempos del cólera, 1985), у якій Гарсія Маркес розповідає історію пізньої любові, на яку її герої чекали десятки років. Гарсія Маркес тут трохи відступив від магічного реалізму та роздробленої наративної структури і зосередився на розповіді про заплутану романтичну історію. До цього періоду також належить Нобелівська премія з літератури, яку Габріель Гарсія Маркес отримав у 1982 році, остаточно вписавши себе в історію світової літератури. З творчості 90-х років згадаємо новелу "Про кохання та інших демонів" (Del amor y otros demonios, 1994), яка є захоплюючою обробкою колумбійських забобонів, переплетення латиноамериканських та африканських міфів, забороненого та шокуючого кохання, а також екзорцистських методів. Останній твір цього видатного латиноамериканського письменника вийшов у 2004 році і мав назву "Спогади моїх сумних повій" (Memoria de mis putas tristes). Габріель Гарсія Маркес як журналіст і як особистість займався політикою – завжди тримався на лівому боці спектра. Він підтримував режим Кастро на Кубі, захоплювався соціалістичними переворотами в Південній Америці та Африці, подорожував за залізну завісу. Однак слід зазначити, що після окупації Чехословаччини військами Варшавського договору він висловився проти цього акту радянського свавілля. Для чеського читача може бути цікавим, що Гарсія Маркес кілька разів відвідував Чехословаччину (серед іншого, тут він зустрівся з Міланом Кундерою) і зі своїх подорожей регіоном Східної Європи також написав дорожні есеї, які в нас вийшли під назвою "Дев’яносто днів за залізною завісою". В останні роки життя Габріель Гарсія Маркес страждав від цілого ряду проблем зі здоров’ям. Помер у 2014 році у віці 87 років після серії ускладнень зі здоров’ям. "