Альберто Моравіа був італійським письменником і журналістом. Справжнє ім’я Альберто Пінкерле. Ім’я Моравіа він прийняв як псевдонім, це було ім’я, пов’язане з його сімейною історією. Життя Альберто Моравії суттєво вплинули два фактори - по-перше, ще в дитинстві він захворів на так званий ортопедичний туберкульоз, запальне захворювання кісток, яке унеможливило для нього звичайне дитинство та здобуття звичайної освіти. Більшість дитинства та підліткового віку Моравіа провів у санаторіях, де мав приватних вчителів. Другим значним впливом у його житті було його єврейське походження, через яке він переслідувався та репресувався у фашистській Італії.
Незважаючи на значні проблеми зі здоров’ям, у 1929 році Моравіа видав свій перший роман «Байдужі» (Gli indifferenti). До сьогодні ця книга вважається його найкращим романом. Це критика італійського буржуазного суспільства, це твір із соціальною тематикою. Він розповідає історію матері та її дітей, які не задоволені своєю родиною чи суспільством і борються проти нав’язаних цінностей як опором, так і тією байдужістю, яка дала назву твору, зрештою, однак, відбувається прийняття конвенцій, що з точки зору Моравії є песимістичним кінцем, оскільки молоде покоління нічого не змінить. Цей роман вивів Альберто Моравію до еліти італійських письменників. Водночас він також нажив собі багато ворогів серед фашистів Муссоліні, яким зовсім не подобалося, що Моравіа у своєму романі критикує італійське середнє суспільство, на якому базувався фашистський режим.
До Другої світової війни кар’єра Моравії успішно тривала. Окрім власної літературної творчості, він також дописував до газет і сам керував кількома журналами. Він також видавав подорожні нариси зі своїх подорожей Європою та світом. У 1935 році він видав роман «Марні амбіції» (Le ambizioni sbagliate), який мав продовжити успіх «Байдужих», однак роман не досяг якості дебюту Моравії. Крім того, у цей період він також видавав збірки оповідань - наприклад, «Прекрасне життя» (La bella vita, 1935).
Творчість Моравії відносять до так званого неореалізму - літературного напряму, який займається актуальними проблемами суспільства, зазвичай критикує його устрій і зосереджується на (часто порушених) стосунках між персонажами та на докладному та глибокому психологічному малюванні характерів. Водночас це також може бути схильність до сільської літератури та історій з життя середнього класу та бідноти. Для авторів цього напряму характерний антифашизм, іноді до такої міри, що антифашизм вважається головною рисою неореалізму. Сьогодні Моравію вважають одним з головних представників неореалізму, однак деякі його тексти також мають елементи сюрреалізму або інших напрямків міжвоєнної модернізму.
Однак у міру просування тридцятих років ґрунт в Італії для Моравії ставав все гарячішим. Через своє єврейське походження та антифашистські погляди йому забороняли видавати, або працювати для газет чи у кіно. Ситуація ще більше погіршилася після виходу його «Маскараду» (La mascherata, 1941), яка прямо критикувала режим Муссоліні та фашизм. У 1937 році також були вбиті двоюрідні брати батька Альберто, які заснували антифашистську групу опору. Найбільша небезпека загрожувала Моравії у 1943 році, коли його мали заарештувати. На щастя, його попередили, і він спробував втекти. Втекти на територію, контрольовану союзними силами, йому не вдалося, але арешту він уникнув і кілька місяців переховувався.
Війну Альберто Моравіа успішно пережив і після її закінчення повернувся до письма.
З цього періоду цікавим є роман «Агостіно» (Agostino, 1944), який розповідає історію підлітка, який під час перебування на морі дізнається про любовний роман своєї матері, що призводить його (разом з переживаннями, отриманими у місцевій хлопчачій банді) до передчасного пізнання сексуальності та стосунків між жіночим та чоловічим світами.
Продовжимо «Непослухом» (La disubbidienza, 1948), який, подібно до інших романів Моравії, представляє молодого героя, який розчарований своєю родиною, життям і загалом світом навколо себе, як і в попередньому згаданому романі, тут також відображені перші сексуальні переживання, які, однак, не приносять юнакові задоволення, а лише подальше відчуження.
У міру просування 1940-х років Моравіа почав відходити від своїх початкових наративів - байдужості та опору суспільству, почуття відчуження, ранньої сексуальності тощо. і почав схилятися до мотивів сільського життя та життя бідноти. Великим романом цього періоду є «Римлянка» (La romana, 1947), історія про дівчину, яка стала повією. Моравіа тут зображує молоду жінку як позитивну героїню, яка, незважаючи на свою долю, зберігає власну гордість та впевнену натуру.
Найзначнішим романом повоєнного періоду є «Гірська дівчина» (La ciociara, 1957), яка зосереджена на долі жінки, яка переживає війну та німецьку окупацію в італійських горах. Тут Моравіа використав свій власний життєвий досвід воєнного часу.
З його повоєнної творчості варто згадати також «Римські оповідання» (Racconti romani, 1954) та «Нові римські оповідання» (Nuovi racconti romani, 1959).
Його останнім значним романом є «Нуда» (La noia) 1960 року, яка тематизує ще один важливий мотив Моравії, що пронизує всю його творчість.
У пізніший період свого життя Моравіа майже перестав займатися прозою і значно більше писав драми та головним чином працював над своїми подорожніми нарисами та публіцистичними роботами. Він був значною фігурою італійського політичного життя, у 1984 році його навіть обрали до Європейського парламенту.
Літературою Моравіа займався і в пізніші роки, однак його творчість вже далеко не досягала якості романів та оповідань першої половини життя.
Його дружиною була Ельза Моранте, видатна італійська письменниця. Пізнішою партнеркою була інша письменниця Дачія Мараїні.