Вацлав Гавел був драматургом, дисидентом і першим післяреволюційним президентом Чехословаччини. Дитинство він провів у Празі, але початкову школу закінчив у сусідніх Подебрадах, у престижному Колегіумі Їржі з Подебрад. Згодом він мав проблеми через походження з багатої міщанської родини і тому вивчився на лаборанта-хіміка, хоча до цієї галузі не мав стосунку. Він не міг обрати й університет, і йому було заборонено гуманітарну спеціальність, тому він закінчив економічний факультет Чеського технічного університету. Літературний та гуманітарний талант у Гавела проявлявся, незважаючи на навчальні заборони, і незабаром він почав дописувати до журналів та писати перші театральні п’єси. До комуністичного режиму він був критичний, що досягло кульмінації у 1968 році під час Празької весни. Гавел став на бік людей, які вимагали реформ та лібералізації режиму. Його обрали головою демократичної організації Коло незалежних письменників", і він розвивав політичні вимоги, наприклад, скасування керівної ролі комуністичної партії та дозвіл інших партій. Після вторгнення радянських військ він продовжував критику, але комуністичний режим відновив контроль над суспільством і зміг витіснити Гавела з публічного простору. Йому були заборонені не лише критичні тексти, але й театральні п’єси. У цей час він вже був відомим автором і за кордоном, тому не мав таких великих фінансових труднощів, як інші дисиденти, і мав підтримку європейської громадськості, коли його ув’язнював режим. Під час нормалізації у 70-х роках він став одним із перших речників Хартії 77 і через це потрапив до в’язниці на кілька місяців. Після звільнення він продовжив дисидентську діяльність і став речником Комітету захисту несправедливо переслідуваних, який моніторив справи політичних в’язнів. У цей період він також написав знаменитий есей "Сила безсилих", у якому описав функціонування комуністичного режиму та викрив його стратегії. Репресії поступово посилювалися, і в 1979 році Гавела засудили на чотири з половиною роки. У в’язниці його здоров’я значно погіршилося, і кінець терміну він міг провести під домашнім арештом, проте перебування у в’язниці мало постійні наслідки. Однак спроба замовкнути Гавела не вдалася, і його позиція за кордоном, навпаки, зміцнилася. У 1988 році він почав працювати в некомерційній організації "Чеський Гельсінський комітет", яка наглядала за дотриманням прав людини. У революційному 1989 році він знову був дуже активним і, серед іншого, ініціював петицію "Кілька речень", яка вимагала звільнення політичних в’язнів або дозволу демонстрацій, і під якою підписалися кілька тисяч людей, включаючи відомих особистостей. Під час Оксамитової революції наприкінці 1989 року він брав участь у заснуванні Громадянського форуму і став однією з головних осіб протестів. Після зречення Густава Гусака в демократичному таборі панувала згода, що новим президентом має стати Гавел. Завдяки революційному ентузіазму та великому тиску Гавелу вдалося переконати навіть комуністичних депутатів, і 29 грудня 1989 року Гавел був обраний президентом Чехословацької соціалістичної республіки. Цей перший період тривав півроку, і його основним завданням була підготовка перших вільних виборів після комуністичного перевороту в 1948 році. У цей час Гавел практично не мав опозиції, оскільки комуністи втрачали владу, а демократичні сили тільки організовувалися. Завдяки цьому він мав великі повноваження, але й кілька суперечливих рішень, зокрема масову амністію, яка стосувалася не лише політичних в’язнів, а й злочинців. 5 липня 1990 року Гавела обрали і на вільних виборах. Завдяки довготривалій популярності за кордоном йому вдалося інтегрувати Чехословаччину до світової політики та утвердити орієнтацію на Захід. У цей період відбувся його знаменитий виступ у американському Конгресі. Він був великим противником розпаду Чехословаччини, і коли розпаду не вдалося запобігти, він подав у відставку з посади і відійшов у приватне життя. Після розпаду Чехословаччини Гавел повернувся в політику, і 26 січня 1993 року його обрали першим президентом Чеської Республіки. 20 січня 1998 року його обрали вдруге, тобто востаннє. Протягом цих президентських термінів вдалося забезпечити вступ Чеської Республіки до НАТО та розпочати процес вступу до ЄС. Після виходу з президентського офісу він продовжував писати тексти, висловлюватися щодо політики та підтримувати контакти з дисидентами по всьому світу. Хоча п’єси Гавела за комунізму не могли ставитися, у світі їх видавали і вони мали сильний резонанс. Серед найвідоміших п’єс – "Садове свято", "Повідомлення", "Аудієнція" та "Відхід". Останню згадану п’єсу він написав лише тоді, коли закінчився його другий президентський термін. Усе життя він також писав невеликі тексти та есе, найвідомішим з яких є есей "Сила безсилих". Сьогодні на честь Гавела названо багато будівель, зокрема аеропорт Вацлава Гавела в Празі. "